Коли слів так мало щоб сказати…
Наші – фрази-стрази, що ранять чи вбивають…Ми зарази!

Люди дощів…
Згадую одну історію про дівчину дощу…
Якось я поверталась додому , по вулицях нашого вже майже сонного міста і побачила ЇЇ.
Чому я зараз розповідаю це? Не знаю, мабуть тому що дощ лив стіною…чи мені було холодно… Просто ЇЇ погляд – а в ньому свобода…і самота. Чому вони ходять разом свобода і самота? Чому тільки Вона стояла під дощем , а всі решта міські жителі ховались від зливи в магазинах та під’їздах-чому? Чому стільки чому?
Це був наче виклик –нам людям, що бояться як діти води з неба. Я хотіла підійти до неї і разом з нею відчути свободу-але боюсь. Чому ?Що мені заважає? Обставини ? Плювати на всіх є тільки - я? А хто ще? Знаєш, відповідь? Я- ні.

Краплі дощу хлинули болем на тіло , а вона мирно ішла по вулиці , наче в холодній воді немає нічого поганого. Вулиця обезлюдніла - тільки Вона. Розмазана туш і дощу душ - все як у кліпі Авріл Лавін…а дощ наче співав голосом Мерліна Менсона про солодкі мрії.
Нічого позаду і нічого попереду… Є лише ти . Навіщо ніч для свободи? Якщо вона поруч.
Я вільна –коли самотня…тоді я з собою…Чому ніхто цього не цінує?
Невже всі проблеми в тому , що ми одинокі? Чи є на світі люди оточені увагою і справді не самі? Подивитись в свою душу - означає зрозуміти себе…Там є дзеркало…в якому ти…
Ціна свободи – самота…Що є самота?
Це політ над землею вільного птаха …хоч банально звучить. І може я чогось не розумію…

Іnna Hot